Від мудрості виховання до футбольних реалій
Існує стара притча про батьків, які запитали фахівця, коли починати виховувати дитину. Почувши, що малюку вже три роки, експерт відповів: “Ви спізнилися на три роки”. Ця історія напрочуд точно відображає ситуацію з українською Прем’єр-лігою, де ми спізнилися не на три роки, а на цілих тридцять три. І це не просто красива метафора – це гірка реальність нашого футболу.
Сьогодні, коли лунають пропозиції про скорочення УПЛ до 10-12 команд, варто згадати початок дев’яностих. Тоді, навесні 1992 року, українські клуби мали унікальну можливість створити елітний дивізіон із найсильніших представників радянського футболу. На той момент у нас було вісім команд із вищої та першої ліг СРСР – справжні перлини українського футболу, які могли стати міцним фундаментом для розвитку національного чемпіонату.
Аналіз втрачених можливостей
У ті часи “Чорноморець” посідав четверте місце в чемпіонаті СРСР, “Динамо” було п’ятим, “Дніпро” – дев’ятим, “Шахтар” – дванадцятим, “Металург” – тринадцятим, а “Металіст” – п’ятнадцятим. “Буковина” і “Таврія” впевнено виступали в першій лізі, відставши від третього призера всього на три очки. Додавши до цього списку “Карпати” та “Зорю” із другої ліги, ми могли отримати ідеальну десятку для старту.
Фатальна помилка українського футболу
Натомість, керівництво українського футболу обрало інший шлях. Замість створення елітного дивізіону з десяти найсильніших команд, було сформовано лігу з двадцяти клубів. До вищого дивізіону потрапили навіть команди з другої нижчої ліги та володар Кубка УРСР серед команд цього ж рівня – шепетівський “Темп”. Це рішення миттєво знизило рівень чемпіонату та заклало фундамент майбутніх проблем.
Європейський вимір: тернистий шлях українських клубів
Протягом наступних років виступи українських команд у єврокубках стали лакмусовим папірцем якості нашого чемпіонату. Тривалий час лише київське “Динамо” часів Лобановського, а потім “Шахтар” Ахметова демонстрували високий рівень на міжнародній арені. Решта клубів, за поодинокими винятками, здебільшого були статистами в європейських турнірах.
Сучасні виклики та невтішні перспективи
Коротке відродження українського футболу відбулося в сезоні 2012-2013 років, коли одразу чотири наші клуби вийшли до весняної стадії єврокубків. Цей успіх було повторено наступного року, а через рік у весняних матчах брали участь три представники України. Проте подальші політичні події та війна суттєво вплинули на розвиток нашого футболу.
Сьогодні, в умовах військового конфлікту, коли український футбол бореться за виживання, пропозиції про скорочення ліги звучать особливо гостро. Але реалізація такої реформи здається майже неможливою. Як провести радикальні зміни, не порушивши існуючі регламенти та не викликавши масового невдоволення серед клубів?
Майбутнє українського футболу: між надією та реальністю
Зараз, коли кожен третій клуб потенційно може опинитися за межами вищої ліги, будь-які радикальні зміни здаються утопічними. Ми занадто довго йшли неправильним шляхом, щоб одним рішенням все виправити. В умовах виживання навряд чи хтось наважиться на радикальне скорочення ліги.
Можливо, єдиний реальний шлях – це природний відбір, коли клуби самі припиняють існування через фінансові чи інші проблеми. Але це найгірший сценарій для українського футболу, який може призвести до ще більшого занепаду.
Нам залишається лише мріяти про якісні зміни та працювати над підвищенням рівня тих команд, які ще тримаються на плаву. Адже час для революційних змін, схоже, було втрачено ще тридцять років тому, коли приймалися доленосні рішення щодо формату нашого чемпіонату.
Історія українського футболу – це історія втрачених можливостей та невірних рішень, які призвели до сьогоднішньої кризи. Але навіть у цій ситуації потрібно шукати шляхи для розвитку, бо український футбол заслуговує на краще майбутнє.
Leave a Comment